Невідомий строк: Як журналіст Роман Ряжських відклав мрію заради захисту України

Ознайомившись із переліком медійників, життя яких забрала війна в Україні, я жахнулася кількості загиблих талановитих професіоналів медійної сфери (як наших, так й іноземних). Ця трагедія охопила широкий віковий спектр, та у наших з вами серцях вони назавжди лишилися forever young. Серед такої кількості смутку на веб-сайті Спілки журналістів України мою увагу привернув саме Роман Вікторович. Короткий опис, з яким я ознайомилася, дуже сильно зрезонував мені: мій старший троюрідний брат також прийшов до лав ЗСУ після загибелі свого близького друга, аналогічно до того, як це зробив обраний мною для дослідження журналіст. Однак окрім мужності, Роман зачепив мене неабиякою силою волі. Йдучи до ТЦК, юнак розумів, що справу, до якої тяжіло його серце — журналістику — доведеться на невідомий строк відкласти у ящик, «до настання кращих часів…», аби стати на варту нашої країни. Цим Роман Ряжських мене неабияк вразив: не кожному під силу прийняти подібне рішення, залишаючись відданим самому собі.

Історія Романа не сильно виходить за рамки буденності: добре вчився у школі, гарно ладнав з однокласниками — хоча інциденти траплялися, та, за словами матері Оксани, її син ніколи не починав бійки — далі вступ до університету, сумлінне навчання і паралельно відвідування футбольної секції при університеті. В стінах ЛНУ ім. І. Франка хлопчина лишив свій відбиток — викладачі хвалили його як студента, і у багатьох той Ромчик з перших рядів авдиторії залишив свій впевнений, інтелігентний і усміхнений слід. Ба більше, Роман чітко знав свої сильні сторони: якщо він ставив собі ціль — він обов’язково її досягав. Це викликає повагу.

Юнак навіть брав участь у кастингу на шоу «Супермодель по-українськи», в якому мав успіх, та згодом пішов. Як сам зізнався — зрозумів, що це не його течія. Хоч це і була ласа можливість для того, щоб гучно про себе заявити, Роман вирішив піти тернистим, проте захопливим шляхом, заявити про себе самотужки, оминаючи скандали й інтриги. Це мене вразило — його впевненість і безумовна готовність до можливих труднощів. Короче кажучи: протягом університетських років юнака хвалили за його цілеспрямованість і рвучкість до своєї справи.

Мені також імпонує Романове відчуття справедливості: що у школі у міжособистісних сутичках, що у подальшій професійній сфері — він поставив собі за мету досягти успіху самотужки, і крок за кроком йшов до неї. І це я ще не відзначила комунікативні навички хлопця. За словами близьких і друзів, хлопчина вмів відчувати людей, і завдяки цьому міг знайти підхід чи не до кожного. І саме цю рису я вважаю найдоречнішою для спеціаліста-медійника — індивідуальний підхід до кожного героя вашої історії: чи то інтерв’ю, чи то стаття. Даний підхід я, особисто, максимально поважаю, бо вважаю, що людяність — є онова будь-якої комунікації.

А історія про те, як перед виїздом на чергове завдання — вже у лавах 95 ОДШБ — Роман надіслав матері розкішний букет квітів і солодощі (зі словами: «Я хочу, щоб ти спокійно спала…») — взагалі розчулило мене до глибини душі! Бо будучи пробивним і цілеспрямованим до мозку кісток, глибоко в середині хлопець був тим ще романтиком! Про це, до речі, також зазначали близькі Романа.

Для себе як для майбутнього журналіста я, безумовно, зробила висновки після ознайомлення з історією Романа Ряжських. Мене неймовірно захоплює його мужність, відкритість і рвучкість. Він показав себе як людина, яка чітко розуміє і знає, чого хоче в житті, ставить цілі і самотужки, маленькими, проте впевненими кроками їх досягає. Відкритість і харизму юнака одразу помітив телеканал НЛО, бо Роман був захоплений своїм вибором професії і завжди нею горів. І саме це виділяло його серед інших.

Моя найкраща подруга дуже любить фразу: «Не дай згаснути світлу в середині себе». Думаю, це якраз кейс нашого Героя. Він був відданий своєму ділу, своїй державі і, найголовніше, був вірним самому собі.