Ряжських Роман Вікторович

Хоробрий дух і романтична натура.

Ряжських — впізнаване й огорнене позитивом і мужністю прізвище, що закарбувалося у стінах його навчального закладу, ЛНУ. Спочатку — ведучий і бренд-журналіст на фрілансі, потім – військовий. «Якщо всі чоловіки в країні не візьмуться за зброю, то України просто не буде», — аргументував Роман, вступаючи до лав ЗСУ.

Дитинство та освіта. 14 жовтня 1996 року у невеличкому місті Шепетівка на Хмельниччині на світ явився Ромчик. Матір — Оксана Євгенівна — виховувала сина самотужки. Її чоловік помер, коли син був ще немовлям. Деталей про дитинство Романа Ряжських небагато: хлопчина мав добре серце, та попри м’яку та романтичну натуру — вмів за себе постояти. У ліцеї про нього відгукуються як про людину, яка вміла дружити і відчувати людей. У 2014 році зі школою довелося прощатися. Тож, зібравши докупи всі свої чудові комунікативні навички, юнак мітив на журфак у Національному університеті ім. І. Франка у Львові.

Паралельно з навчанням хлопчина грав в університетській футбольній команді та допомагав тренувати молодь. Студентська спільнота організовувала два заходи — «СирникФест» та «Вечір кіно», щоб допомогти зібрати кошти на амуніцію для свого колишнього студента. Клієнти й інші ділові партнери чекали з нетерпінням на продовження співпраці із рвучким і харизматичним юнаком.

Професійний шлях. По закінченню навчання проходив службу у Президентському полку в Києві. Столиця припала до душі Роману, тож він залишився. Рвучко метнувся ведучим на розважальний телеканал НЛО, що орієнтувався на молодь. Згодом перейшов на фріланс і трохи змінив градус кута спеціальності — на бренд-журналістику. Спеціалістом Ряжських був пречудовим: мав багато клієнтів, що цінували його за професіоналізм та особливий підхід до роботи.

Період війни. З початком повномасштабного вторгнення хлопчина долучився до лав ТРО, а згодом, після трагічної загибелі друга, – до Сил оборони. Матері повідомив не одразу – поставив перед фактом, підкріпивши фразою: «Я відчуваю, що я на своєму місці… Я хочу, щоб ти спокійно спала…». Хоч і з важким серцем, пані Оксана поставилася з повагою до рішення сина.

У вересні 2023 року Роман пішов добровольцем. Спочатку — навчання на Житомирщині, далі — Польща, і на завершення — у лавах 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади вирушив на Донеччину, у місто-привид Мар’їнку.

Перед бойовим завданням 29 грудня 2023 року Роман надіслав матері вишуканий букет квітів і солодощі, щоб та сильно не переживала за сина. Того дня попередивши, що не матиме доступу до зв’язку найближчі 10 днів, Ряжських відправився на завдання — зазначається на сайті Шепетівки. На жаль, це повідомлення стало останнім…

На околицях, 4 січня, підрозділ Романа потрапив під артилерійський обстріл. Матір так і сиділа, чекаючи на звістку від сина. Не витримавши, дістала контакти командира. У слухавці почула фатальні слова: «Вашого сина важко поранено».

6 січня 2024 року у Дніпровській обласній лікарні ім. Мечнікова серце Романа Ряжських спинилося назавжди.

Таким його пам’ятають. Людяне обличчя Героя закарбувалося у пам’яті викладачів і близьких як взірець цілеспрямованості і невинного романтизму.

«Я мав заняття на першому курсі — вже тоді запам’ятав, що Роман часто сидів на перших партах у авдиторії. Він був дуже уважним слухачем. Не був відмінником у навчанні, але знав матеріал добре. Він належав до тих студентів, які навчалися не заради оцінки, а задля набуття навичок для майбутнього фаху. Роман завжди був усміхненим і дуже вдумливим. Знаєте, ми запам’ятали його як дуже інтелігентного молодого чоловіка, який завжди має власну думку й аргументує її фахово. Я люблю таких студентів, які цілеспрямовані і знають, чого хочуть у житті. І досягають цього», — ділиться спогадами заступник декана факультету журналістики з наукової і навчальної роботи Андрій Яценко.

Пам’ять і спадщина. Роман пішов на двадцять сьомому році життя, забравши з собою свою вольову, хоробру та попри це неймовірно чуйну душу. З Героєм попрощалися у рідній Шепетівці, посеред площі ім. Тараса Шевченка. Посмертно Романа нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а в університеті створено меморіальну дошку, щоб кожен студент, викладач чи пересічний перехожий знали: герої продовжують жити, поки про них пам’ятають.