Рощина Вікторія Володимирівна

Вікторія Володимирівна Рощина - українська журналістка, правозахисниця, військова кореспондентка, яка писала про російське вторгнення в Україну та битву за Маріуполь.

У авторському профілі Вікторії Рощиної на сайті «Української правди» зазначено, що жінка працювала в журналістиці з 16 років. Вона спеціалізувалася на темах криміналу, правозахисної діяльності та судової системи. Редактори, які працювали з Рощиною, кажуть, що вона «бралася за найскладніші теми» і її «не можна було спинити».

Принаймні з підліткового віку Вікторія проявляла зацікавленість журналістикою. У відкритих джерелах важко знайти інформацію про її дитинство, але майже всі повідомляють про те, що Вікторія завжди була дуже рішучою, відповідальною та наполегливою в сфері журналістики. Рощина обрала саме журналістику як спосіб розповідати історії, які мають значення.

Вікторія Рощина встигла попрацювати з багатьма провідними українськими медіа, зокрема «Громадське», «Українська правда», «Радіо Свобода», «UA: Перший», «Цензор.нет». Її репортажі часто торкались окупованих територій, життя під час війни та намагання передати голоси і прохання людей, які опинились під контролем рф. Вона вважала, що мусить розповідати людям правду, навіть якщо відчуває фізичну небезпеку.

Незадовго до початку повномасштабної війни Вікторія презентувала фільм про підліткові колонії «Виправити, а не карати», також створила фільми «ПТСР. Змінений

стан», «Керченські бранці». «Історія полонених українських моряків», «З чогопочиналась справа Гандзюк?».

З кінця лютого 2022 року журналістка їздила на окуповані території і, за даними розслідувачів «Української правди», таких відвідин було щонайменше чотири. На початку березня Рощину «затримали» російські військові, після чого їй вдалося втекти та сховатись у підвалі. Це відбулося у Василівці. Ця «подорож» не закінчилась без втрат, її авто обстріляли ворожі танки, техніка була знищена.

Вікторія була у полоні двічі. Перший раз — в тимчасово окупованому Бердянську. Її затримали по дорозі до Маріуполя та звинуватили у шпигунстві. 11 днів дівчина провела у нелюдських умовах. Згодом вона розповідала, що відмовилася від їжі, яку пропонували окупанти, і виживала на власних запасах із Запоріжжя, а згодом — лише на солодкому чаї. Сили залишали, але вона зберігала стійкість.

Під тиском журналістку змусили записати відео про відсутність претензій до росії. Після повернення вона опублікувала статтю «Тиждень у полоні окупантів. Як я вибралася з рук ФСБ, “кадирівців” і дагестанців», де детально описала свій досвід.

Вікторія створювала репортажі про окупований Енергодар, проведення псевдореферендуму на Запоріжжі та викрадення людей. В одній зі своїх останніх статей, опублікованих в «Українській правді», Рощина писала про двох підлітків, убитих у Бердянську.

У кінці липня 2023 року журналістка зникає. Вона потрапила на територію росії через Литву та Латвію, рухаючись до тимчасово окупованого Мелітополя. Там вона опинилась 26 липня. Востаннє вона на зв’язок із редактором виходила 28 липня, не повідомивши, де саме перебуває. Протягом року рідні, адвокати, численні журналісти та правозахисники намагалися з’ясувати її долю, та не могли. Бо вікторія стала incommunicado — термін, яким позначають в'язнів, яким не дають зв'язатись із зовнішнім світом.

Лише в квітні 2024 року Росія офіційно визнала, що утримує Рощину в полоні. Розслідування, проведене міжнародним проєктом Viktoriia Project, виявило жахливі деталі утримання журналістки. Після затримання в тимчасово окупованому Енергодарі її перевезли до Мелітополя в неофіційну тюрму-катівню. На її тілі залишилися ножові поранння, сліди від ударів електрострумом, також було зламане ребро. Її годували гнилою їжею, що призвело до критичного виснаження. До грудня 2023 року вона була в Мелітополі, але згодом потрапила в слідчий ізолятор №2 у Таганрозі Ростовської області рф. Цей заклад називають «пеклом на землі». Відомо, що в Таганрозькій тюрмі росіяни застосовують десятки видів катувань проти українців: від побиття одразу після прибуття до моріння голодом і психологічним тиском.

Як відзначає розслідування iStories, Вікторія розповіла співкамерниці, що один із військовослужбовців, який перевозив її з Мелітополя до Таганрога, запропонував їй якусь угоду, від якої вона відмовилася, бо «завжди дотримувалася своїх життєвих принципів».

Зрештою влітку 2024 року її госпіталізували на ношах, адже дівчина не мала сил стояти, важила близько 30 кг. У лікарні Вікторію охороняли шестеро озброєних чоловіків, але невідомо, чи отримала вона належне лікування. Після цього її перевели в окрему камеру. Тоді журналістці навіть надали можливість по телефону поговорити з батьком. Вона сказала, що йде на обмін.

10 жовтня 2024 року Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими повідомив про смерть 27-річної української журналістки Вікторії Рощиної. Її батько отримав листа, датованого 2 жовтня. Повідомлялося, що його дочка померла 19 вересня, без пояснень. Згодом росіяни повідомили, що Вікторія нібито померла через «сумарне ураження артерій серця» під час етапування з Таганрога до Москви. У 2025 році, після тривалих зусиль з боку України, серед повернених 765 тіл виявили Вікторію. Тіло повертали як невстановлену особу, але на гомілці дівчини знайшли бірку з написом «Рощина В.В.», відзначають в iStories.

За даними Viktoriia Project, начальник Департаменту війни Офісу генпрокурора Юрій Бєлоусов підтвердив, що експертиза тіла Рощиної виявила численні ознаки катувань: садна, крововиливи, зламане ребро та опіки, ймовірно, від електрошоку. Крім того, з тіла були вилучені головний мозок, очні яблука та частина трахеї. Міжнародний експерт-патологоанатом у відповідь на запит розслідувачів припустив, що відсутність цих органів може свідчити, що росіяни намагалися приховати смерть журналістки, яка, ймовірно, настала внаслідок задушення.